Жили-були Я і моя родина. Одного разу на сімейній раді ми вирішили переїхати з великого міста до провінції. І ось ми вже в невеличкому містечку в затишному будиночку розпочинаємо нове життя.
Спочатку було якось незвично. Кожного ранку на всю горлянку кукурікав сусідський півень. Цей місцевий співак замінив мені будильник. Але прокидатися вранці о п’ятій не кожному сподобається. Згодом Я став звикати до сільського життя. А в те, що сталося зі мною далі, ви не повірите, та Я і сам собі не повірив!
Якось уночі на 13 число Я несподівано прокинувся. Відкривши очі, Я побачив, що біля мене на стільці сидить маленький чоловічок. Він був одягнений у розірвану сорочку й потерті штанці та жовті черевички. Незнайомець з усмішкою дивився на мене. Від несподіваної зустрічі Я заволав так, що з сусідньої кімнати вибіг переляканий дід. І спитав: “Що трапилось?”. Я з роззявленим ротом подивився на стілець, проте на ньому нікого не було. Батькам Я нічого не розповів.
Але цікавість спонукала мене “залізти” до Інтернету, щоб знайти інформацію про подібне. Я дізнався, що це найсправжнісінький Домовичок, який оберігає наш дім і нас. У мене виникло бажання побачити його знову і подружитися.
На ніч Я поклав на стілець солодощі й прикинувся, що сплю. Але він не з’являвся. Через деякий час Я став помічати, що інколи зникають мої шкарпетки, олівці та інші дрібнички.
Якось напередодні Нового року Я вирішив прибратися на другому поверсі, де лежали мої книги та деякі речі. Увечері Я видерся туди й побачив несподівану картину: серед купи речей сидів той маленький чоловічок і дивився на мене своїми оченятами. Я застиг у позі “стовпа” і боявся рухатися. Потім швидко отямився і хотів до нього заговорити – але він зник.
Пройшло ще трохи часу. Я сумував за Домовичком. А в нашій сім’ї з’явилося поповнення – кицька Муся привела сім кошенят. За цими турботами Я забув про все.
Перед святом батьки поїхали у місто пройтися крамницями. Я залишився вдома сам. Увечері вимкнули світло, у нас таке часто буває. Як ви самі розумієте, зайнятися було нічим. Я лежав у ліжку і в подумках кликав Домовичка. Раптом на кухні почувся дзенькіт посуду. Кицька почала бігати по хаті й нявкати. Я вибіг на кухню зі свічкою й побачив перевернуту миску яка рухається підлогою. Я миттю схопив її з переляку думаючи, що там мале кошеня. Але на моє здивування, там сидів Домовичок. Я дуже зрадів. Нарешті ми знову зустрілися! Несподівано в голові Я почув голос, який мені дякував. Я зрозумів, що він спілкується думками і відповів у голос: “Немає за що”. Ми усміхнулися один одному, і з того часу почали товаришувати.
Нарешті свято Нового року! У хаті стояла прикрашена ялинка, мама готувала святкову вечерю, тато сидів у “компі”. А ми з Домовичком дуркували. Він мене так залоскотав, що Я впав на ялинку. Вона з брязкотом повалилася на підлогу. Тато відірвався від “компа”, витріщивши очі на мене. “Ну от, догралися”, – промовив Я до Домовичка. Здивований цим, тато спитав мене, з ким я розмовляю. Хто мені повірить, що Я спілкуюся з Домовичком? І Я відповів, що пожартував, й мовчки підняв ялинку. Добре, що іграшки не розбилися. Свято продовжувалося. Мама накрила стіл і запросила нас до святкової вечері.
Годинник пробив дванадцяту годину. Ми вийшли запускати святковий салют, а домовичок сидів у мене на плечі. Потім ми почали обмінюватися новорічними подарунками. Я подарував Домовичку нову сорочку, джинси і стильні кросівки. Він виглядав “на всі сто”. Його оченята сяяли від радості. Під ялинкою Я знайшов яскравий пакуночок. Відкривши його Я побачив свої зниклі шкарпетки й олівці. Я зрозумів, що цей подарунок від мого нового друга. Ми подивилися на один одного й весело засміялися .
Пройшов деякий час. Кошенята підросли і стали бешкетувати з Домовичком, коли вдома нікого не було. Батьки думали, що цей безлад у будинку через мене. Але тільки Я знав правду. Мене вже не так захоплював Інтернет, як наші пригоди з Домовичком.
Будь першим хто прокоментує